Вони можуть, тому що думають, що можуть
Вергілій Марон Публий
Що ж таке віра в її широкому значенні?Отже,віра — сприйняття людиною чого-небудь (тверджень, свідчень, фактів тощо) як істинних, правдивих, іноді без попередньої перевірки на основі тільки внутрішнього, суб'єктивного переконання, що не потребує більше ніяких доказів.(Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.)
Віра з релігійної точки зору,віра по відношенні до людей,віра у себе...Хочу поговорити саме про останній її "вид",якщо можна так назвати.
Що це вірити,для прикладу,у себе? Знати,що ти зможеш зробити те чи інше,що впораєшся із покладеним на тебе. Невже оце й уся віра? Ні,все,звісно,значно глибше,особливо,коли ситуація вкрай скрутна. ЇЇ зачатки прийшли з нами з дитинства.Згадайте з якою впевненістю говорили: я стану лікарем,коли виросту.Для порівняння згадайте чи зможете сказати це так ствердно зараз?Сумніваюсь.Ми надто "тверезо" мислимо.Немає коштів,не зможу засвоїти програму,а що коли стикнусь з невдачею у роботі.Ні,краще нехай з дитинством і піде.А що діти?"Я стану,я буду" і все - ніякі заперечення не діють,ніяких сумнівів немає.
Головною перешкодою на шляху стає саме сумнів. Сумнів - це вагання,невпевненість,побоювання. Осе це іноді без обгрунтованих фактів стоїть на шляху до мети.
Віра - це як сніжинка у руці,котру затиснувши надто сильно можна й не побачити більше. Чому одні прикуті до ліжка так і залишаються у ньому,а іншим вдається піднятись? Хіба не справа у вірі?Хіба той,хто мав успіх не надіявся на більше,краще і отримав це.
Одна моя знайома страждала у дитинстві від атопічного дерматиту.Доволі нестерпна річ,скажу я вам. Труднощі у соціалізації,занижена самооцінка,безсонні ночі - це лише психологічний аспект без врахування стану самої шкіри. Через некомпетентність вчителів,особливо фізичного виховання вона страждала ще більше.До такої дитини необхідний індивідуальний,навіть більше,особливий підхід.Проте,звісно,мало хто таке враховує. Через декілька років хвороба практично повністю зникла і я це називаю "зцілення дитинством".Ні,"не переросла",як подумали ви,просто вона вірила,проте не просто так,а беззаперечно,тобто інших варіантів для неї не могло й бути.
Якщо вірити у щось надто сильно,ти обовязково це отримаєш.Не маю права судити але так звані Богоявлення і є ознакою тієї самої беззаперечної віри.Це як дивитись на небо - один бачить просто хмари,а інший цілий світ із фігурок. Що стає на перешкоді коли у людини "опускаються руки",коли каже,що сил вірити більше немає? Наступає зневіра,як неоправдне вірування у те чи інше. Зневіритись можна у людях,адже така їх природа,така їх суть.
Проте нехай віра у себе,у краще ніколи не покидає жодне живе серце.
Рецепт віри простий: якщо дуже чогось хотіти і точно знати,що так і буде - бажане буде отримане, не інакше.
Рецепт антизневіри теж не складний - якщо це по відношенню до людей "знай але перевіряй",тобто дізнайся більше про певну особу перед тим як довіряти їй своє сокровенне,якщо по відношенню до себе - вір і працюй над результатом. Відомо,що просто вірити добре але потрібно працювати.Розмір цієї праці ставимо на вагу із задуманою метою,вони мають бути рівними. Більше хочеш - більше стараєшся. Все просто.
А що коли віра полягає у виздоровленні? Що коли діагноз невтішний? Вірити,що з цим можна змиритись,знати,що звісно будеш докладати максимум зусиль,що зробиш усе від тебе залежне для покращення і навіть тоді, коли зробити уже нічого не можливо не покладати рук. В такому випадку людям варто надіятись на те,що у своїй хворобі при старанні вони будуть кращими,ніж тоді коли здадуться.
Знаю,одного чудового чоловіка,котрий при паралічі ніг і частковій втраті мови зміг знайти собі чудову жінку з донькою,котра називає його батьком. Він просто ніколи не говорив про те,що йому погано,про те,що болить,він поводився,як один із тисячі людей,котрі нічим не відрізняються. Тут ситуація дійсно критична,оскільки лікування не обіцяє покращення.Оскільки у сфері здоровя нічого не можна було змінити,він пішов іншим шляхом і облаштував своє особисте життя.Проте не здався,він вірив у себе.
"Я проснулся етим утром,а значит сегодня я жив" - та фраза,котра надихала особисто мене на щоденні підняття з ліжка та знання,що зараз усе добре. Написала її графітним олівцем на стіні біля ліжка. Вона мені допомагала. Не відкриватиму вам її змісту просто скажу автора - Адам Джексон,знайдіть її для себе,не обовязково теж використовувати для себе,як мотивації -вам потрібне щось саме своє і вірте,знайте,що по іншому бути не може. Станьте тією скалою,котру не зруйнує жоден буревій,навіть із найобгрунтованіших сумнівів. Заведіть собі щоденник або "картку мети",про яку писала в попередньому пості і вневнено крокуйте до перемоги над своєми слабкостями.
Переглядайте фільми на мотивацію,читайте книги,ототожнюйте себе з їх героями,беріть приклад,навчайтесь і у вас неодмінно все вийде. Нехай не одразу,нехай на протязі триваго часу прийдеться докладати зусилля але якщо ви будете чітко бачити свою мету,то досягнете її. І памятайте - тримати руки високо ваш головний обовязок перед Творцем.Хіба для того один із тисячів сперматозоїдів - переможчів досягнув яйцеклітини,щоб ви отак здавались і твердили,що це не для вас?Ви народжені переможями,творцями своює долі,а іноді і декількох ,хтось сотень,інших. Несіть свій хрест з гордістю,спираючись на посох віри!
Немає коментарів:
Дописати коментар